Данія, країна-невійна

Наприкінці лютого мені вдалося потрапити у Данію. З кількома виступами на значних данських культурних подіях. Це були літературні читання і розповіді про життя українців впродовж 2022 року і донині. Усе – для поліпшення європейцями розуміння, що відбувається в Україні, для невтомності у підтримці нас із вами.

Весь 2022 рік я провів в Україні – весну у Львові, весь інший час в Києві. Проживав усе те, що і майже всі українці - блекаути, ракетні обстріли, вимушена релокація, пошкоджений будинок, щоденні жахливі новини, емоційна прірва. Був повністю зациклений на війні. Також розумів, що чоловікам з України дуже складно виїхати за кордон. Тому я просто не вірив, що вдасться здійснити пропозицію Національного музею Данії виступити у них особисто. Не вірив, що вдасться отримати всі дозволи. Не вірив, що таке можливо, оскільки в ті листопадові тижні, коли отримав пропозицію, не було ні світла, ні зв'язку, яка там Європа? Яка там культура, питав я себе, вивчаючи карту найближчих бюветів.

Але це сталося. І я тиждень провів у Данії. Що там було?

Ми з організаторами використали мою присутність в Данії по-максимуму. І домовилися про участь у значно більшій кількості заходів, ніж лише у Музеї. В перший день – виступ у Школі Фестивалю в Роскілде. В другий – виступ в Національному музеї Данії. В третій – виступ на Данському Радіо і у данському ПЕНі. Потім – виступ на відкритті Українського Дому в Копенгагені. І наостанок – виступ в Парламенті Данії.

Коротко про кожен з виступів

Спершу ми виступили в Школі Фестивалю в Роскілде. Читали вірші, спілкувалися про війну в Україні, я зіграв кілька пісень під гітару зі свого останнього музичного альбому про війну. Було присутньо близько 40 студентів. Вони не аплодували, а клацали пальцями, є така давня традиція на літературних заходах у Європі, – це свідчить про довіру, залученість, а також не заглушує власне читання віршів. В цьому закладі навчається чотири українки, і коли я виконував чергову пісню, одна з них вибігла з аудиторії в сльозах.

На цьому виступі, як і на усіх інших, мене супроводжував і виступав зі мною письменник, актор і театральний режисер, керівник організації WorldWideWords Пітер Кемпбелл Бенстед. Саме він з українськими колегами (Неллі Клос) після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну вирішив зробити антологію нових українських віршів про війну – переклав і видав книжку з моїми віршами, а також віршами Остапа Сливинського, Галини Крук та Катерини Михаліциної. Ілюстрації до видання підготувала Анастасія Аврамчук. Так і зародився цей україно-данський літературний зв'язок. Так, Галина Крук уже приїздила в Данію минулого року з виступами.

Читайте також: Поетичний «Прискорений курс з коктейлів Молотова» Галини Крук видадуть в США

Школа Фестивалю в Роскілде – це навчальний заклад в історичній столиці Данії, в Роскілде щороку відбувається один з найбільших музичних фестивалів Європи. І ось у цього фестивалю є власна школа. Тут навчають різним видам мистецтва – музика, кінематограф, література, художнє мистецтво тощо. При чому – є усе необхідне. Наприклад, для вивчення музики тут облаштована ціла студія звукозапису, є барабанна установка, рояль, десятки електрогітар, сучасна звуковідтворювальна апаратура. Усе, що можна уявити! І хоча тут не видають дипломів, але серед данців вважається дуже престижним 1-2 семестри тут навчатися. Школа приймає на навчання молодь 18-25 років.

Наступного дня ми виступали у Національному музеї Данії. Захід був розділений на чотири сети по 30 хвилин. У кожному сеті двоє експертів з російсько-української тематики вели діалог (між іншим, жодних росіян не було). Мій, останній сет відбувався у форматі інтерв'ю, яке у мене брала Шарлота Флінд Педерсен з The Danish Foreign Policy Society. Я розповідав про реалії блекаутів, про вину усіх росіян, про те, що російська культура – не вся російська, а дуже часто – привласнена імперською політикою культура пригноблених народів, про те, чи зможемо ми коли-небудь вибачити росіян, про безперервні жахи війни. Наприкінці я читав вірші. Після прочитання аудиторія завмерла на кілька секунд – і вибухнула аплодисментами. Аудиторія в понад 400 осіб. Усі квитки були розкуплені за кілька днів до заходу. Це був наймасовіший захід одного з головних Музеїв Данії за весь час існування. Я відчув суголосся данців з Україною. Я відчув, як вони уважно слухають кожне моє слово.

Читайте також: Воєнна анімація, або як художниця Зю Побережнюк відображає українську реальність для данців

Наступного дня я виступив на Данському Радіо – це найбільше данське медіа, суспільна телерадіокомпанія. За спектром функцій можна порівняти з Суспільним.

Я розповідав про те, що таке бути у війні – про прийняття смерті, про планування життя на найближчі тижні, про тотальне пошкодження всього – від емоцій і здоров'я до економіки і екології, читав вірші, ведучий увімкнув пісню з мого нового музичного альбому.

Цю розмову англійською можна послухати за посиланням.

Ввечері того ж дня був виступ в данському ПЕНі. Там я побачив і відчув справжнє данське хюге. Організатори облаштували в приміщенні, де відбувався виступ, чай, каву, тістечка, печивко, запалили свічечки, роздали пледики, і все таке тендітне, і всі такі чуйні й усміхнені.

Читайте також:  Поети Павло Коробчук та Олександр Шумілін читали вірші та говорили про життя «до і після»

Ми спілкувалися понад дві години, поміж віршами і піснями. Я розповідав усе, як є. Про перші дні війни, про неодноразово почуті і побачені вибухи, про близьких на війні, про проблеми економіки, корупції, навіть про ситуацію з сексменшинами у війську, і про внесення історичного центру Одеси в реєстр пам'яток ЮНЕСКО. Розповідав усе як знаю і як думаю. Безапеляційно, чітко, правдиво.

В наступний день був виступ на відкритті Українського Дому в Копенгагені. Спершу відбулася закрита подія-дискусія за участі, зокрема, очільниці Українського дому Наталії Попович, українського історика Сергія Плохія. Спілкувалися про історичний аспект «прав» росії на території України, про культурні наслідки війни, а наприкінці події я мав нагоду почитати власні вірші. Згодом відбулося відкриття мистецької виставки «Музи не мовчать», де я перед велелюдною аудиторією читав вірші й виконував пісні. Близько половини відвідувачів виставки того дня – були українцями.

В останній день у мене були читання в Парламенті Данії. Дуже теплий прийом, дуже уважні слухачі, дуже відкрита аудиторія. Відчувається, що їм важливо чути голос і бачити людину безпосередньо з країни, яка палає в жахливому вогні, спричиненого російським терором. І втричі сильніше торкаються їхніх сердець крихкі прояви поезії, культури, мистецтва, що мерехтить, як крила метелика над язиками полум'я.

Читайте також: Солдати НАТО виконують «Щедрик»

Впродовж свого перебування у Данії я зауважив глибоке розуміння данцями питання України загалом і російської агресії проти України зокрема. Так, данці чітко бачать кроки, які Україна має зробити для зближення і долучення до європейської спільноти, йдеться насамперед про вступ до ЄС. Вони бачать прояви корупції в Україні, економічні і політичні проблеми, пропонують загальні рішення, щоправда такі, які виходять з реалій самої Данії, тобто кінцеву мету подолання перешкод вони бачать, але перебування в «теплій ванні» розвиненої країни не дозволяє їм цілком відчувати українські реалії, вони проживають Україну через свою ментальність.

Читайте також: Королева Данії відмовилася від Премії Андерсена через росіянку у журі

Також вони суцільно засуджують дії росії в Україні. Чітко засуджують путіна, військо, мілітарну підтримку, злочини, вчинені росіянами в Україні. Також ми підіймали питання кенселингу росіян в Данії безпосередньо за те, що людина – росіянин. Данський юрист мені жалівся, мовляв, європейські конвенції з прав людини не дозволяють пригнічувати людину за її національність чи паспорт. І в разі такого кенселингу є ймовірність, що потім самим данцям потрібно буде відстоювати права росіян в судах. Цитую, «як би нам не хотілося, ми будемо змушені відстоювати їхні права».

У Данії я розвіявся, відійшов від сидіння у темному куті моторошних безперервних новин з передової, з обстрілів, з блекаутів, зі смертей близьких або невідомих мені, але теж близьких людей. Я побачив людей, не обтяжених безпросвітністю, сажею війни, розбомбленими будинками, переселеннями, відсутністю зв'язку, втратами, втратами, втратами. Данці – чуйні, світлі, усміхнені, турботливі.

Читайте також: Польові кухні з Данії через Волинь їдуть на фронт

Я доторкнувся до життя, яким воно було в Україні в далекі-далекі довоєнні часи…

Подяки від мене за організацію поїздки і заходів: The Danish Foreign Policy Society, Charlotte Flindt Pedersen, The National Museum of Denmark, Thomas Bailey, Danish PEN, Mille Rode, The Danish Ukrainian Youth House, Julia Arnfred Bojesen, The Wisti Foundation, Peter Campbell Bensted, World Wide Words, Неллі Клос, організаторка.