Самовар і бублики?

Світлини зі святкування Масниці в Успенському соборі у Володимирі здивували волинян – самовар, бублики, червона ікра, млинці – не вистачало кокошників і сарафанів. 

Це  – пряма, неприхована пропаганда російської культури, це зневага наших звичаїв та традицій, це те, що активно насаджують в окупованих селах і містах України рашисти, це пряма зневага того, за що віддають життя наші ХЛОПЦІ і ДІВЧАТА. 

Святкування Масляної в Успенському соборі, 26 лютого 2023

Це рівнозначно тому, щоб замість самовара з бубликами поставили російський триколор і написали «Расєя! Ми чекаємо тебе! Бачиш, як ми шануємо твої звичаї!!!». Мені шкода діток, які стоять тут у віночках, насправді  не розуміючи, що відбувається.

Пройти мимо пропаганди ворожої культури, я не могла. Тому побачивши це зранку, мій мозок вибухнув такими словами: «Відірватися від кацапії, яка вбиває цвіт України ніяк не можете: сам овар, бублики, ікра, млинці, які в нас, на Волині, не готували на Запусти-Колодку, бо масляну в нас ніколи не святкували.... Ні душі, ні сорому - кацапські традиції на горі народу! Рашисти всюди насаджують своє, а тут вороги всередині, ще гірші за тих, що прийшли....».  НЕ ЗНАЮ, ЧИ ПОТРІБНО! Бо в мене верх беруть емоції!

Святкування Масляної в Успенському соборі, 26 лютого 2023

Ми прагнемо ПЕРЕМОГИ! Перемоги не тільки на фронті, а й перемоги нашої мови, культури, традицій! Пора позбутись уніфікованої російсько-радянської спадщини і відродити своє, рідне, українське. Те, що ідентифікує нас у світовому співтоваристві.  

Пора зрозуміти, що немає «українського костюма», а є велика кількість регіональних комплексів традиційного вбрання, що є наше українське свято Пущення, Запусти, Заговини, Колодій, Колодка, Бабський тиждень, а  в східних регіонах – зоні етнокультурних контактів – Масниця / Масляна. 

А та Масляна, яку нам агресивно нав’язали в часи срср, наголошуючи, що це «споконвічні традиції», – це не що інше, як процес витіснення нашої етнокультурної спадщини шляхом поширення уніфікованих обрядів, розроблених за російським сценарієм. Це шлях до безликості, до втрати ідентичності. А щоб швидше позбутися наших етнокультурних набутків, їх оголошували шароварщиною. 

Читайте також: Війна змусила людей переглянути своє ставлення до СРСР

То який він, наш український колодій, наше пущення, запусти?

Колодій – це межове свято ПЕРЕМОГИ ВЕСНИ над зимою, світла над пітьмою. Практично до 2023 року, ЗМІ масово пропонували «кулінарні сюжети», де смажили млинці і про жодні вареники не йшлося. І лише цьогоріч звернулися до справжніх українських традицій. Це потрібно було «чекати війни», щоб зрозуміти цінність своєї мови і культури!

Що готували українці на Колодія / Пущення / Масницю?

Щодо млинців, то, як кажуть мої колеги-етнографи, їх пекли у східних регіонах України. Повсюди в Україні готували налисники, начинені сиром. Але головною стравою були ВАРЕНИКИ! Їх їли в родині, ними частували гостей. 

«Вареники довели, що й хліба не дали»; «Подождіте вареничкі, на вас буде Масниця», – говорили в селі Річиця на Ратнівщині.

Це на їх честь склядений святковий «гімн-молитва»:

Вареники – великомученики велику муку терпіли,

В окропі кипіли,

Сиром боки понапихані,

Маслом очі позаливані.

Я вас, вареники, величаю

І в сметану вмочаю.

Це про них 1850 року писав  етнограф, історик  Микола Маркевич, родом з Чернігівщини:  писав, що «…замість блінов московських подають вареники із сметаною… це головна страва».

І дійсно: найпоширенішими були вареники з сиром. А ще – з горохом, з «бобом» – так на Камінь-Каширщині кажуть на квасолю; з капустою, а в моєму рідному Світязі – з «кашею» – так називали густу страву лише із пшона. Кожен регіон України мав свої улюблені начинки. Але от про ВАРЕНИКИ З КАРТОПЛЕЮ НЕ ЗГАДУЮТЬ. А чому?  – Бо Колодій / Пущення – давнє свято, а вареники – РИТУАЛЬНА СТРАВА. А от картопля з’явилась доволі пізно і була щоденною стравою.

Вареники були великими, на долоню, готували їх багато, щоб вистачило всім, подавали зі сметаною і маслом.

Але не одними варениками частували жінки свої сусідок і родичів. Варили молочний кисіль, локшину і кльоцки / галушки в молоці, молочну кашу… А ще – омачку / вомачку – сир розтирали зі сметаною, мочали вареники, коржі.

Обов’язково готували  яйця – варили або смажили на маслі. Навіть рибу готували на коров’ячому маслі.

Українська Масниця / Колодій – громадське свято

Святкування Масниці в більшості регіонів України мало громадський характер і передбачало влаштування гучних забав, веселощів, приготування і споживання страв, які у піст ставали табуйованими. В одних регіонах починали святкувати з понеділка, в інших – з четверга: родичі, куми, сусіди ходили одне до одного в гості, влаштовували гостини і складки. Складки найчастіше були жіночі, куди чоловіків лише запрошували. 

Читайте також: Зміст поняття «упц мп» не вкладається в притомній голові

«Гуляли з хати до хати, угощали один одного», – говори у селі Стобихва на Камінь-Каширщині.

Головна роль у святі відводилась жінкам

Чому саме жінкам? Бо надходила весна, починався новий господарський рік і всі думки українців були спрямовані на майбутній урожай, від якого залежало життя родин. А ЖІНКА, яка народжує дітей, – СИМВОЛІЗУВАЛА РОДЮЧІСТЬ! Тому саме жінки були головними цього тижня. Вони не просто частувалися, а співали, танцювали, тобто  активно РУХАЛИСЯ (ритуальні танці), що символізувало ріс злаків, технічних і городній культур (у наших сусідів західних слов’ян були навіть танці на льон, коноплі ін.). А наші волинські жінки, танцюючи в шинках , приспівували:

На колодку ходила,

Щоб капуста родила,

А з колодки ішла,

Щоб капуста росла.

Ще й високо підіймалася,

Щоб капуста приймалася.

Ой візмімся за стегняки,

Щоб вродили нам буряки.

При  цьому високо піднімалися, показували якого розміру має вирости капуста чи буряк.

Колодійну пісню свого часу записала Леся Українка:

Ой а колодко, й а колодойко,

Ой а що ж ти нам та й наробила?

Ой а що ж ти нам та й наробила? –

Що серед будня свято зробила

***

Ой упала колодойка з неба, –

Ой чого ж бо нам та й до пані треба?

Ой треба ж нам та й до пані воза,

Ой наша пані, як червона рожа.

Ой упала колодойка з неба, –

Ой чого ж бо нам та й до пані треба?

Ой треба ж нам та й до пані дишля,

Ой наша пані, як червона вишня.

Саме жінки здійснювали основний обряд  – НАРОДЖЕННЯ, ХРЕЩЕННЯ І ПОХОВАННЯ КОЛОДКИ.

Читайте також: Чи святкувати Старий новий рік?

В понеділок колодочка родиласі,

А в вівторок колодочка хрестиласі,

А в середу похрестини

У маленької дитини (село Заставне Івн.)

У четвер — колодка помирала. У п’ятницю її хоронили (закопували в землю) або спалювали, що символізувало похорон або спалювання Зими. Субота — оплакували колодку або ж тішилися, що позбулися її.

А в неділю «КОЛОДКУ ВОЛОЧИЛИ» – обряд, де яскраво простежуються СІМЕЙНО-ШЛЮБНІ МОТИВИ  –  жінки тягали колодку селом і прив’язували до ноги парубкам, які не створили родину під час зимового м’ясоїду. 

Адже одруження вважалося не особистою справою, а громадським обов’язком, за виконання якого ретельно стежила громада: «НЕ ЖЕНИВСЯ ЄСИ, ТО КОЛОДКУ НЕСИ»:

Упала колодочка з печі,

Побила Семенові плечі.

Ото тобі, Семене, за мене,

Що ти ходив щовечора до мене (село Заставне Івн.)

Парубки змушені були відкуплятися. Менші колодки в’язали матерям дівчат на виданні, а то й самим дівчатам, яких не видали взимку заміж.

Ой колодка, колодка,

В мене губа солодка,

В мене одна, в тебе дві –

Солодкії обидві.

Була я на колодці

Моргала я на хлопця.

З гаю молодці, з гаю,

Бо й чорні очі маю (село Заставне)

В окремих селах колодку просто волочили від хати до хати: «Сунуть колодку дерев'яну поліняку велику. Сунуть до хати і вже… співають, і випивають…Отаке було в нас перед по­стом» (село Перемиль) (записав Юрій Пуківський).

В різних селах Волині звичай колодки мав свої особливості.  Опис звичаю «справляти колодку» у селі Ружин на Турійщині, подав наприкінці ХІХ століття Микола Теодорович (викладач Волинської духовної семінарії): Для цього виготовляли невелику ляльку, яку намагались прив’язати до руки – «причепити колодку». Щоб її «відчепити», потрібно було заплатити викуп.

В четвер колодку «ховали». Організатори дійства вибирали з-поміж себе «попа» і «дяка», виготовляли «хоругви», для чого до палиць чіпляли ганчірки. Така «похоронна процесія» проводжала колодку до ями за корчмою, де, під супровід різноманітних причитань, її засипали землею.

В понеділок на першому тижні Великого посту всі, хто «справляв колодку», обов’язково йшли в корчму «полоскати зуби».

Цей дивний звичай, як зазначив Микола Теодорович, нагадує щось язичницьке.

Звичай, вже дещо трансформований, побутував на Волині до 1950-х років. Як пише молодий львівський дослідник Юрій Пуківський: «І комусь закриють пальто до другого якогось пальта... Беруть замка, колодку таку беруть. Бе­руть петельку одного пальта до другого вчеплять. Зчеплять доку­пи… і давай могорич... Як могорич поставе за колодку, то вже відчеплять» (село Перемиль).

Ще одним шлюбно-сімейним обрядом був звичай ВШАНУВАННЯ ТЕЩІ: зяті, особливо ті, що одружилися взимку, везли тещу «на почастунок». Такий звичай є свідченням єдності родини, на відміну від росіян, де зять «єхал к тьощє на бліни». І цим ми також відрізняємося від них. У нас інші родинні цінності. МИ ІНШІ. МИ УКРАЇНЦІ – вільні, незалежні, незламні.

Тому ми «поганою мітлою» будемо «вимітати зі свого життя» усе те «сміття», яким впродовж десятиліть і навіть століть засмічували наші голови!!!

Читайте також: Важлива грамотна політика: що каже ChatGPT про українську культуру та мову