Дефініція культури. Газети. Чому вони все ще прекрасні

07 Липня 2022, 20:50
Дефініція культури. Газети. Чому вони все ще прекрасні 6896
Дефініція культури. Газети. Чому вони все ще прекрасні

Я репортер. Я гібрид поезії та прози і газети незаконний син. Ясно?

В. Симоненко

 

Буде сьогодні не дуже об'ємно, хоча тема, як на мене – куди важливіша ніж про «короткостволи в кожну хату»

 

 //Важливий момент перш ніж почати

Я днями, крім блогу тут, з великою кількістю літер, завів собі канал в Телеграм, з великою //не дуже великою// кількістю звуків.

У коротких, до 15 хвилин записах, майже щодня розповідаю про контекст явищ, новин, просто різних речей. Запрошую вас туди, в коментарях можна пропонувати нові теми, про які хочете дізнатися більше.

 

Тепер — до справи.

Існує багато причин, чому газети стали в якийсь момент настільки важливою для існування суспільства штукою //що геть не дивно//, але от те, що вони існують досі зрозуміти іноді важче.

// У кінці ще буде важливий заклик, то якщо не осилите (ті хто постійно читають — може пам'ятають) — гортаємо до кінця.

Спробуємо розібратись.

Я не буду зараз влізати в історію газет, в історію газет на території України і т.д., то не дуже сенсово, сто разів написано і розтягне матеріал на десяток сторінок.

Краще розповім про те, як вони змінювали і продовжують змінювати культуру.

Отже про одну з причин чого люблю газети і скучив за ними трохи, писав в блозі про каву, описуючи одного з типових кавоманів Луцька.

Якщо захочете — читніть, буде мені то приємно. Але так, читання ранкової газети за кавою в якийсь момент стало просто світовою тенденцією //а у Франції і досі така традиція побутує//.

Газети захоплювали, різних форматів і тематик, щотижневі й щомісячні, ранкові й вечірні, «жовті» й просто трохи «пожовклі». Не так давно, років 15 тому, мало яка сім’я в Україні не передплачувала газет.

Більшість новин, плітки, пересуди, нариси про природу, уривки творів, анекдоти, гороскопи, кросворди всього і не перелічити.

Журналістика як жанр виросла з газетної справи. Свої газети випускали в своїх криївках воїни УПА, газети з агітками знаходили в снарядах гуки під час війни у В’єтнамі…

 

Інформаційне поле, як ми його називаємо, існує тільки через існування колись мільйонів копій тонкого пожовклого паперу, який ще так трохи «мазав» пальці, якщо газета недавно з друку, пам’ятаєте?

Прекрасними є саме регіональні газети, а якщо згадати ще і про гіперлокальний рівень, тобто про міські газети і «районки», то в кожній області могло виходити кілька десятків періодичних видань. Бо новини — це важливо.

Якщо чесно, я зараз взагалі не читаю новин, не дивлюсь, не слухаю і т.д.

Новини стали схожі на жовті газети //які я якось не дуже поважаю// з гучними заголовками, або на постійне заспокійливе //яке іноді шкідливіше, ніж приймати справжні заспокійливі без консультації з лікарем//.

А в газетах все було простіше. Об’єктивно, не всі вони були ідеальними іноді і в плані наповнення, і в плані редактури. Але це неважливо. Важливим було бажання принести людям новини. Випускати вночі ранковий випуск, який ще вдосвіта поштар забере з друкарні і понесе людям.

Частина з них жива і досі, як частинка історії. Об’єктивно, газети втратили актуальність як ресурс, з якого ти отримуєш новини (хоча Закони України і зараз вступають у дію не раніше їхньої публікації в «Урядовий кур’єр», чи «Голос України»), але вони все ще мають свою неймовірну атмосферу всіх цих привітань зі святами та ювілеями, політичної агітки, аналітичних матеріалів, некрологів, всього.

Бо газета — це як той автобус з дурного жарту, який їде від роддому, повз школу, інститут і завод на кладовище. Газета — це про життя. 

//І ще про те важливе

Зараз //під час військового стану// бібліотеки не можуть передплачувати газети та іншу періодику //суто фізично, система казначейства зараз такого типу витрати просто «не пропустить»// і це сумно. Сумно, бо газети — не книги, їх не можна потім купити, бо захотілось. Усі непродані екземпляри переробляються на папір для наступних…

Наприклад, газета «Волинь», майже всі випуски якої, починаючи з 1947 року, є в сховищах бібліотеки імені Олени Пчілки, і де ви можете знайти, про що говорили в місті конкретно в день, коли народились ви, ваші батьки, може навіть ваші дідусі та бабусі. Просто несправедливо, якщо в цей період це перерветься. Особливо враховуючи, який час зараз. 

Того я днями прийшов до бібліотеки, запитав, які видання вони хотіли б передплатити, пішов на пошту і виписав кілька газет на пів року.

Це ціна кількох чашок кави і я закликаю вас, прийти до улюбленої бібліотеки у вашому місті чи громаді й зробити так само.

 

І кілька цифр по Волинській ОУНБ імені Олени Пчілки //спеціально коментар в них щодо цього взяв//, для розуміння:

Початок 2000-х років – 470 назв

2010 – 270-300 назв

2021 – 196 назв,

І півріччі 2022 – 93.

ІІ півріччя 7* місцевих видань//передплачених просто друзями бібліотеки

 

*то інформація на момент запиту, думаю вже таки трохи більше.

 

//Бо волонтерка для ЗСУ і ТРО — важлива, але і культуру треба підтримати, хоч трохи//

 

Ті, хто думає, що інтернет все замінить — просто візьміть до рук газету в момент найбільшого свята для кожного — Дня Конституції, де було написано про затвердження ключового документу держави наших з вами прав, яку тримали в руках люди, які проживали цей момент і скажіть ще раз, що публікація, про яку вам, можливо, щороку нагадуватиме соцмережа — має той же ефект.

 

Якось так.

Коментар
Код блоку:
15/08/2022 Понеділок
15.08.2022
14.08.2022