Дефініція культури. Зброя

//Кажуть, коли пишеш – легшає. То і я цим інструментом користуватимусь.

Пройшов ще тиждень після попереднього допису, а думки до купи складати все так же важкувато.

Того ці рядки я переписував кілька разів з перервами на сирени, новини про нові 200-ті та 300-ті і відповіді на ті сакральні: «Як ти?».

//Що ти відчуваєш коли бачиш озброєну людину на вулиці, поряд з твоєю роботою, чи будинком?

Гуляли ми з подругою //десь в числах 17-18 лютого// і раптом над нашими головами пролетів літак. Вона злякалась, а я подумав навпаки і сказав їй, що варто, радіти, бо ці літаки – захищають тебе і дають впевненість в безпеці.

//Зараз я бачу страх/відчай/холодну лють в очах людей коли вони чують гул літаків і я вже не маю слів спокою. А як ми взагалі ставимось до зброї…

Про культуру зброї можна було б говорити довго, бо люди – доволі агресивний вид, через що інструменти для більш ефективного знищення «братів наших менших» та і для знищення собі подібних здавна були одним з серйозних «китів» суспільної конструкції.

//Сам термін «збройна культура» (gun culture) приписують Ховштадтеру (Richard Hofstadter) в його статті для American Heritage(21) про збройну культуру США, яка, що логічно була спровоковано однією з хвиль за відміну «другої поправки».

Але зараз не про те. Просто стаття описувала специфічний контекст і згадав її зараз, коли більше людей зі зброєю на вулиці помічаю і змусило мене помізкувати над тим як сам це сприймаю //нашу власну збройну культуру.

Та, я теж малою дитиною бігав по вулиці з патичками-пістолетами і гіляками‑автоматами, розпитував діда і сусіда про війну, //якось ніхто не хотів розповідати про війну і я з кожним днем зараз краще розумію, чому і я не розповідатиму…//  дивився голлівудські фільми і розумів, що зброя якось пов’язана з впевненістю, дорослістю, крутістю ще чимось таким, недосяжно важливим.
//принаймні тоді це таким ввижалось//

Зброя мала якусь свою, дивовижну інтригу, давала відчуття влади, можливості наказувати і впливати.

//А згадайте героїзовані образи нашого дитинства, часто вони поєднувались якраз із військовою звитягою. З образами генералів і адміралів, полководців і героїв. Навіть Давид переміг Голіафа, за допомогою пращі, чи не першої метальної зброї після списа.

Поступово, коли я навчився читати такі ігри втратили для мене свій шарм і читання стало пристрастю. //найскладніше для мене зараз, що не можу зосередитись і читати, а це допомагало б відволікатись. І норма, що я собі придумав, в 200-250 сторінок щодня вже майже місяць як не виконується…

Але я бачив мисливців з рушницями, поліцейських, військових. Десятки і десятки людей для яких зброя – щось буденне і звичне. Але зброя в Україні не поширена для самозахисту //бо донедавна це було незаконно і навіть травматична не так поширена як наприклад в тій же Чехії, яка здається геть неподалік//, не поширена як спорт //хоч і були непогані результати в цих дисциплінах// та і мисливців тих же менше ніж можна було б припустити враховуючи наскільки придатними для цього є території нашої Неньки.

Швидше за все це спричинене міцно сидячому в нас наративу жорсткого контролю за зброєю з часів «совка». Це доволі дивно, бо період «залізної завіси» зафіксував в західних держав ідею, що весь пострадянський тепер вже простір прям всіяний зброєю і навіть діти бігають з АК-47. А реальність інша була, і на 1000 громадян кількість одиниць зброї є в рази меншими ніж в Швейцарії, Канаді, США, Великобританії і т.д. //Очевидно, що я тут кажу про зброю в цивільного населення, в якого вона офіційно реєстрована//

У зв’язку з тим, зброя в людини не в кіно, а в реальному житті в українця більше викликала страх, була яскравим індикатором небезпеки. І так було до 2014. До початку війни, яку ось зараз вже всі ми перестали ігнорувати. З 2014 почав змінюватись певний шаблон сприйняття, в якому зброя поступово стала чимось більш прийнятним, а людина зі зброєю – викликала повагу //в рамках образу захисника, а не ворога/загрози//.

//Отут мені сказали, що треба додати контексту і я його додаю, Віта

Сприйняття зброї напряму зав’язане на образі людини, яка користується нею і на специфічному стані в який вона переводить людину, яка нею володіє //знову те ж п’янке відчуття влади та сили-могутності

І образ захисника, який роками плекався не мав в собі достатньої популярності //ну бо віримо в краще, братні народи, «нет войне!» та інші інформаційні ін’єкції, якими нас набивали довгий час

//тисячі людей придумувало способи не служити в збройних силах, бо це просто викинутий на вітер рік-два. І, якщо бути чесним, то в чомусь вони були праві, бо 2014 показав в наскільки плачевному стані були збройні сили, які роками розкрадались і не підтримувались ні державою, ні народом

Важливе.

Колись я собі вирішив прочитати всі романи Жуль Верна //і зробив це, але це ще не важливе, то ліричний відступ перед справді важливим// і в одному з творів було змагання двох вчених, один робив зброю, а інший – броню. В якийсь момент, після винайдення гармати, яка могла запустити снаряд до самого Місяця, той, який придумував броню – здався і став допомагати першому.

І це певно найважливіше з того, про що я хотів сьогодні сказати.

Зараз в момент коли війна вже перестала бути чимось, що стосується в основному «східняків» і влади, //а будьмо чесними, більшість з нас усі ці 8 років допускала собі такі думки// а постукала вже точно в кожні двері хочу звернути увагу на волонтерів, точніше на характер цієї діяльності.

//Нє, я не закликатиму всіх волонтерити, до всього треба підходити з умом і адекватністю. Але підтримувати волонтерів – достойно і правильно.//

Первинна ідея цього волонтерства – збереження життя. Не через інструмент пришвидшення загибелі ворога, а в першу чергу через захист власних воїнів.

Бо українці таки не дуже войовнича нація // і це навіть вважаючи на козаків, січових стрільців, партизан, ОУН та УПА та ін // і завжди пріоритетом залишалось і поки залишається захист своїх людей //але вже ненадовго

В першу чергу ми стараємось «захищати», але зараз відбувається переломний момент в збройній культурі України.

Чому переломний, бо, як я писав в попередньому дописі:

 //Дефініція культури.Війна

війна зробила нас радикальнішими і пофарбувала світ в чорний і білий колір, без відтінків. До цього додалась неймовірна згуртованість і впертість українців, про яку якось стали забувати. І це все створило доволі дивний і моментами непередбачуваний сплав, що має конкретний напрям та ідеологічну складову, але зараз суттєво агресивніший та більш мілітаризований, ніж будь коли.

Вже не зможе це покоління забути і не зможе відчувати себе в повній безпеці. Ще дуже довго. І зброя тепер стане куди звичнішим елементом побуту. Не здивуюсь, якщо прийдемо до чогось на зразок «швейцарської моделі ополчення». Просто давайте будемо пам’ятати, що людське життя важливе, але бляха, якщо ворог на твоїй землі, то не соромно бути як первісна людина і забити на гуманізм, високу мораль та принципи.

П.С.

На завершення, мені ніколи не подобалась ідея скорочення нашого Гімну.

А ці слова зараз такі влучні. Ними і завершу.

...

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

України слава стане поміж народами.

...