стрічка

«Гра» Девіда Фінчера. Забута стрічка про самотність і реальність, якій не можна вірити

02 Серпня 2021, 17:04
«Гра» Девіда Фінчера БЛОГ 1752
«Гра» Девіда Фінчера

Мабуть, найвідомішими фільмами Девіда Фінчера є «Сім» та «Бійцівський клуб». Обидві стрічки точно трапляться вам у найрізноманітніших «топах», а більшість ваших знайомих вказуватимуть їх як одні з найулюбленіших (цілком виправдано). Проте, між цими двома безумовно знаковими для кінематографа 90-х картинами, режисер зняв ще один фільм під назвою «Гра». Ця стрічка з часом загубилася в тіні попередниці й кількох наступних картин Фінчера, проте вона має всі фірмові «фішки» режисера і є непоганим зразком неонуару. 

Відразу після не дуже вдалого дебюту у вигляді третього «Чужого» Девід Фінчер збирався взятися за свою другу стрічку «Гра», але його залучили до знімання «Сім», тож фільм вийшов лише 1997 року і став третім повнометражним фільмом режисера.   

За сюжетом головний герой, багатий банкір Ніколас Ван Ортон (Майкл Дуглас), отримує від свого брата (Шон Пенн) дивний подарунок на день народження – картку компанії «Customer Recreation Services», яка пропонує своїм клієнтам взяти участь у певній грі. Брат обіцяє Ніколасу, що гра змінить його життя. Після деяких вагань заінтригований Ніколас все ж вирішує звернутися в компанію, проходить ряд психологічних та фізіологічних тестів і йде, пообіцявши, що розпочне гру, коли буде готовий. Але гра розпочинається без його відома.

З перших кадрів глядача занурюють у розкішний, але холодний і самотній світ головного героя. Він живе у великому й порожньому маєтку, працює у кабінеті з дорогим оформленням, обідає в ресторанах з дрескодом та є членом елітного тенісного клубу. Для підсилення цього ефекту в першій половині фільму Майкла Дугласа знімають з ракурсу нижче рівня очей, використовують наїзди і середні плани, що показують глядачеві місце героя в цьому світі. 

Узагалі протягом всієї стрічки камеру невідривно слідуватиме за Ніколасом і ми будемо бачити і знати лише те, що бачить і знає він. Це чудово працює на саспенс і дозволяє тримати інтригу до самої кульмінації сюжету і навіть трохи довше, бо під кінець глядач уже не знатиме, чому можна вірити. 

Деструкція реальності головного героя, втрата контролю над його власним життям й урешті падіння на саме дно видають любов Фінчера до фільмів Хічкока. Можна припустити, що цього разу джерелом натхнення послужило «Запаморочення». Проте, герой Фінчера протистоїть самому суспільство, в якому можливо за допомогою технологій практично вкрасти життя людини (що робить фільм навіть більш актуальним зараз, ніж у 90-х), та протистоїть власним глибинним фобіям, які спричинила смерть батька.

Через те, що оповідь ведеться з погляду Ніколаса Ван Ортона, кожен персонаж, який з'являється в кадрі, або викликає недовіру або сприймається союзником, залежно від ставлення головного героя, але завжди може виявитися учасником гри. Звичайна офіціантка (Дебора Кара Анґер), яка випадково вплуталася у цей атракціон, змусила персонажа Майкла Дугласа швидше вийти з зони комфорту і допомогла сценаристам Джону Бранкато й Майклу Феррісу глибше розкрити характер головного героя.

Фільм «Гра» не має такої глибокої інтертекстуальності як «Сім» і не досліджує так ретельно нонконформістські настрої в суспільстві і місце індивідуума в ньому як «Бійцівський клуб» (хоч і зачіпає й цю тему), проте «Гра» досить вдало розглядає теми самотності, ілюзії контролю, крихкість тієї реальності, яку ми вважаємо незмінною, та межі людської витривалості. У картині відчувається вже майже сформований на той час стиль режисера, продумані переходи й наповнені кадри. «Гра» – якісно знятий психологічний трилер з хорошою акторською грою та звичним для жанру музичним супроводом, хоч і без потрійного дна, надто глибокого сенсу та з помірною кількістю посилань.   

Коментар
26/10/2021 Понеділок
25.10.2021
24.10.2021